Спілкування — специфічна психокогнітивна
діяльність людей, в основі якої - процеси породження і сприйняття мовлення у
конкретному комунікативному контексті й ситуації.
Нормальне використання мови людиною — це перед усім
уміння говорити і писати, тобто створювати, породжувати нові тексти.
Продукування, або породження мовлення ( ПМ ) – один з двох
найголовніших процесів мовної діяльності (разом зі сприйняттям та розуміння
мови), що полягає в плануванні та реалізації мови в звуках або графічних
знаках.
У лінгвістичній
літературі поряд з терміном «породження мовлення» вживають термін
«вербалізація». У контекстах, де йдеться про втілення мислення в мовній формі,
можна використовувати як синонімічні.
ПМ безпосередньо пов'язане з мисленням, мовою та розумінням. ПМ не
обмежується простим використанням структур мови, а спирається на породження
якісно нового, хоча у процесах мовлення ми часто просто повторюємо те, що
почули чи сказали раніше в аналогічних умовах, проте це не поширюється на
абсолютно все, що ми кажемо. Поза сумнівом, у міжособистому спілкуванні ми
часто вживаємо форми слів, яких ніколи не чули, творимо нові слова, не
передбачені ніякими словниками, поєднуємо слова хоч і за певними законами їх
поєднання, але часто дуже несподіваним способом.
ПМ характеризується зворотнім зв'язком з розумінням
мовлення. Головна мета ПМ – пояснити щось адресату, і для цьоого
використовуються мовні засоби. Тільки якщо мовець адаптує свою мову з тим, що
адресат думає в даний момент, спілкування можна вважати таким, що відбулося.
Звідси й те, як вибираються семантичний, синтаксичний, лексичний матеріал і
навіть спосіб артикуляції в мовленні. Ця адаптація і оцінюється як логічність,
самопротиречніть мови.
Зазвичай виділяються дві
стадії ПМ, що протікають паралельно: планування
(впорядкування концептуального змісту) і власне
генерація тексту (трансформація семантичної або прагматичної репрезентації
в природно-мовну). ПМ є рекурсивним, тобто складається з циклів, що включають
такі підзадачі, як додавання, видалення і переупорядковування. Приступаючи ж до
генерування мови, зазвичай мають тільки смутну ідею. Тільки після цього виникає
проблема "вибору" слова. Іноді тематизуєтся саме затруднення у
вираженні відчуттів; у деяких стилях нарочита неохайність виразу подається як
ознака глибини, а в інших (напр., у Флобера) – як рішення складної
інтелектуальної задачі, в якій непомітно присутній адресат. Найзвичайніший же
випадок – поповнююче ПМ, коли час артикулювання початкових частин
використовується для обробки подальшої інформації, яка потім і впроваджується у
вислів. Є безліч стилів редагування, по-різному доречних в різних риторичних
ситуаціях: за одних умов ми щось недоговорюємо, а в інших – додаємо від себе. При такій
"конденсації" і ускладненні тексту ПМ також проходить декілька
стадій. Чинники, що перешкоджають повному втіленню авторського задуму, не
обмежуються дефіцитом часу, сили й пам'яті: повний контроль автора над ПМ
неможливий в принципі. Тому зазвичай основні зусилля автори зосереджують на
поточному фокусуванні уваги.
Немає коментарів:
Дописати коментар